Андрій Чвартковський

1

Львів, 26 липня 2026 р.

БРАМА

Вповзає жах — без імені й лиця,
І диха крізь розколоте каміння.
І час висить на ребрах мертвеця,
Немов липуче, ве́тхе павутиння.

Я бачу браму. Двері — без петель.
Їх відчиняє намір, а не руки.
За ними вглиб безвихідний тунель,
І з дна рокочуть ехом плач і стуки.

Рікою смерть вливається в труну,
Від хвилі віє попелом і кров’ю.
І постать, що ступає в глибину,
Прощається зі світлом і любов’ю.

Краплини грають барвами зорі,
Упавшої до першого світанку.
Їх сміх — мов цвях, забитий у корі
Верби́, яку зрубають ще до ранку.

Над брамою звисає небосхил,
І дзеркалом, розбитим на уламки,
Показує живим поля могил,
А мертвим шлях указує до клямки.

Сльозиться з неба, капає пітьма,
Повільно роз’їдаючи каміння.
І жоден дух не знає, де кайма,
Де вічність починає своє тління.

І тільки во́рон чорний, як графіт
До брами наближається з жагою.
Бо той, хто бачив обриси воріт,
Прокинеться… вже зовсім не собою.

© Андрій Чвартковський, 2026

/Фото: брама палацу Жевуських-Лянцкоронських, Старий Розділ, 2018 р./