Андрій Чвартковський

Розгірче – прикарпатське село Стрийського району, Львівської області. Тут, у лісі, на схилі гори розташований скельний монастир XIII—XIV ст. Досить цікава історична пам’ятка. Крім того, біля села є артезіанська свердловина з мінеральною водою, – пий та набирай у пляшки скільки влізе. Справжня, лікувальна мінералка самотоком шурує з-під землі на поверхню цілорічно, 24 год на добу. За 500 м від села біжить гірська річка Стрий. Через неї, по газо-нафтових трубах прокладений довжелезний пішохідний міст. Тільки пройтись по ньому – це вже задоволення. Особливо у сонячну погоду, коли з мосту відкривається чудовий краєвид на річку і гори.  

Потрапити у Розгірче можна двома шляхами. Перший – зі сторони автодороги міжнародного значення М 06 Київ-ЧОП від с. Нижня Стинава пішки через міст. Другий – автомобілем чи прямим автобусом з м. Стрий дорогою, що йде паралельно з трасою Київ-ЧОП, але з протилежного боку річки. Бо автомобільних мостів на відтинку Стрий – Розгірче просто немає. Мені видався зручнішим і, головне, цікавішим перший варіант. Отож, доїхав рейсовим автобусом зі Львова до Стрия, звідти попутнім до Нижньої Стинави, пройшов від дороги лісосмугою якихось там 50 м і опинився на мості.

Пішохідний міст через річку Стрий

По трубі жовтого кольору транспортується газ, по червоній – нафта. Міст має довжину 400 м, проте візуально здається набагато довшим.

Прямо по курсу, одразу за ліском – Розгірче, а за селом, на схилах зеленого хребта – скельний монастир

Вид з мосту

З іншого боку

Того дня вода у річці була прозорою, не надто холодною і зовсім неглибокою. Якраз для спокійного купання. Відпочивальники заходили до серидини русла, лягали на воду і плили за течією наче букові колоди. А течія там швидка, проти ніхто й не намагався плисти. Через 50-100 метрів такого дрейфування “колоди” причалювали до берега, сяк-так викочувалися на сушу, важко піднімалися на ноги і йшли по гальці назад вздовж річки щоб знову гулькнути у воду. Кумедне видовище. ))

Міст з берега

Біля села у радянські часи геологи розвідали запаси підземних мінеральних вод. Пробурили декілька свердловин. Після того навіть почалось будівництво міні-заводу по розливу мінералки. Але чомусь все раптово зупинилось. Може через розвал Союзу. Не знаю. Від заводу лишились кілька метрів бетонного паркану, зруйнований корпус цеху і дві артезіанські свердловини. Одна діюча, відкрита, з неї постійно витікає солонувата на смак мінеральна вода. Інша законсервована.

Свердловина з мінеральною водою у Розгірче

Скельний монастир являє собою пісковикову глибу з трьома вирубаними кімнатами. Хто і коли видовбав у камені ці приміщення достеменно невідомо. Існує гіпотеза, що ніби-то київські монахи в XIII—XIV ст. Одночасно є версія про використання цих скель язичниками задовго до християн. Як там було насправді нехай досліджують археологи разом з істориками.

Скельний монастир (XIII—XIV ст.)

Фронтальна сторона, зліва йдуть сходи на другий поверх

Вікно горішньої кімнати

На нижньому рівні є дві печери. Велика – житлова і найменша, так звана комора.

Всередині найбільшої печери

Стіни монастиря спаскуджені надписами люмпенів всіх часів та народів. Кожне дико поважаюче себе “Вася-Люся-1957” мусило вицарапати на камені свій автограф.

Вхідні двері, по боках два вікна, над дверима вентиляційний отвір

Панорама з найвищої площадки монастиря

За 40-50 м від печер стоять кам’яні “ворота”.

Ворота

З висіченим хрестом.